Дощовий садок: природоорієнтована дренажна система на Подолі

Команда «Міського сафарі» перетворила місце, де часто була калюжа після дощу та припаркована автівка після дев’ятої ранку, на дощовий садок. Цим експериментом ми хочемо перевірити життєздатність такого підходу до озеленення міських вулиць і перетворення їх на комфортний публічний простір.

Учасники команди планували об’єднати всі 4 лунки вздовж будинку ринвою та під’єднати їх до загальної дренажної системи. Проте, за 9 місяців роботи, розробивши в співпраці з експертами проєктне рішення, їм так і не вдалося пройти всі необхідні формальні процедури погодження проєкту.

Учасниця команди та голова екоклубу «Зелена хвиля» Анастасія Скок (А.С.), директор асоціації «Українська рослинна індустрія» Станіслав Донцов (С.Д.), кураторка експерименту Настя Іщенко (Н.І.) та місцева жителька Наталія Задорожня (Н.З.) розповіли нам про шлях від визначення проблеми до реалізації експериментального рішення.

Анастасія Скок

Станіслав Донцов

Настя Іщенко

Наталія Задорожня

Проблематика

С.Д. Проблема дуже проста: вода руйнує будь-що — як асфальт, так і будь-які інші поверхні. Завдання архітекторів, урбаністів і свідомих мешканців — зрозуміти, як цю воду використати з користю. Дуже проста та зрозуміла ідея — створити «дощовий садочок». Під час злив зайва вода залишається на асфальті й руйнує його. Немає якісної дренажної системи. Наше завдання полягало в тому, щоб створити штучну систему дренажу. Поруч із будинком є лунки для висадки дерев, але вони застарілі, дерева в них давно спиляли. Ми вирішили одну з лунок застосовувати для утилізації води.

Експеримент

«Міське сафарі»

А.С. На «Міському сафарі» ми вивчали подільський спальний район — між «Контрактовою» та «Тараса Шевченка». Ми знайшли локацію на перетині вулиць Щекавицької та Волоської. Був листопад і перше, що ми помітили — це калюжі навколо будинку в лунках для рослин. Нам здалося логічним зробити там ефективну дренажну систему, зробити так, щоби під деревами акумулювалася і відстоювалася вода. З цими думками ми повернулися й почали розробляти концепт.

Лунки вздовж будинку після дощу

Н.І. Ми побачили в лунках величезний пеньок і один пеньок трохи менше. Команда запропонувала прокласти жолобок від ринви на розі будинку до першої лунки. І далі жолоб між іншими лунками вздовж будинку. У такий спосіб, вода буде потрапляти не просто до дощової каналізації, а й раціонально розповсюджуватися між зеленими насадженнями (які вже давно не зелені). А вже потім потрапляти в каналізацію. Усе ідеально складалося, я думала: «та це ж найлегший експеримент». Одразу знайшла в Google купу підрядників. Гадала, що зробимо все швидко, але ні.

Візуалізації перших рішень

«Насамперед, це локальне очищення дощової води. Це зменшення навантаження на дощову каналізацію і протидія затопленню вулиць під час сильних дощів.

Це природоорієнтована технологія. Команда підглянула у природи, як вона вибудовує механізми очищення та адаптації. Це зелено-водна інфраструктура, сталий підхід до розв’язання проблем.

Виклик — зробити це в конкретному місці, погодити з конкретними інстанціями. Безумовно, якщо команда це зробить, місто отримає хороший приклад для поширення.»

Семен Поломаний про природоорієнтовану дренажну систему на Подолі

Н.І. Спочатку ми зробили креслення й розписали завдання. Щоб це зробити, нам потрібно було: перше — довести до відома жителів дому наші плани; друге — звернутися в КП «Керуюча компанія Подільського району»; третє — знайти підрядників з дренажу й зелених насаджень; четверте — організувати всю роботу.

Командна робота

А.С. Смішно, що ми планували цей експеримент втілити за два місяці. Це було в листопаді, а зараз уже серпень. Не всі могли інвестувати достатньо часу в цю ініціативу. Весь час було таке: «Хто може під час карантину?», «Хто найближче до Подолу й може виміряти відстань між деревами?» Це були постійні перемовини в нашому чатику: хто готовий, хто може. А ніхто не може. От це було смішно.

Мотивація учасників була проста — зробити щось корисне. У нас дуже згуртована команда була, майже ніхто не відвалився впродовж цього часу. Якщо потрібно зробити креслення — візуалізатор робить, потрібно написати звернення — робить юристка. Але коли ти чекаєш дозволу місяць, то, звичайно, місяць ніхто нічого не робить. Після «Міського сафарі» ми зустрічалися декілька разів, хотіли ще в березні закінчити експеримент, але — карантин... Останній місяць комунікації в команді не було, бо ми знову просто чекали на дозволи. Й от зовсім нещодавно дізналися, що ми зробимо дощовий садок — простішу дренажну систему. Не будемо робити водовідвід від дому, адже вода і так стікає до лунок через ухил асфальту.

Комунікація з місцевими

Н.І. Щоби вийти на жителів будинку ми приклеїли об’яву про те, що збираємося хорошого зробити для будинку, я залишила свій номер як координаторка. Пройшов тиждень, поки я носилася з іншими експериментами, ніхто не дзвонить. Пишу команді: «Ви точно розклеїли оголошення?» Кажуть, що розклеїли, і надсилають фото — висить. Коли його заклеїли манікюрами й іншою рекламою, розклеїли ще раз.

Оголошення на під’їзді будинку

Н.І. Порадилася з «Агентами змін», як вийти на мешканців. Вирішили, що можна вартувати під під’їздом. Команда сказала: «Ні». Я вже сама хотіла стояти під під’їздом, але потім уявила собі, як це буде виглядати: «Доброго дня! Мене звати Настя, я з Агентів змін...»

За два тижні жодного дзвінка. І тут у мене промайнула ідея — відправити їм листи Укрпоштою. Але й це не дало результату. Вартувати якось незручно, але треба все ж таки вартувати. Й ось дзвонить мій телефон: «Доброго дня. мене звати Світлана. Я щодо проєкту „Міське сафарі“.» Я: «Якого з них?» Світлана: «Ви в нас тут дренажку зібралися влаштовувати.» Вона розповіла, що в них дуже активний будинок, що вони постійно щось роблять, а сама Світлана членкиня проєкту «Озеленення України». Запросила мене на конференцію, щоби познайомити з людьми, які могли б допомогти. Але почався карантин і все скасували.

Листування в командному чаті

Н.З. Питання щодо дерев навколо будинку ми не підіймали. Ми тут варимося у власному соку — вирішуємо суто побутові проблеми будинку. Та і розташовується наш будинок на прохідній вулиці. Якби в нас був закритий двір, то зрозуміло, що мешканці хотіли б навести лад.

Пошук підрядників

Н.І. З підрядниками все було дуже складно і весело. Почався карантин, у них не було замовлень і вони хотіли на нас додатково заробити. Я їм пояснювала ситуацію, але вони не дуже розуміли, що я від них хочу. Я їм дзвонила й чула про небезпеку, карантин та вартість виїзду на локацію 800–1000 грн. Дякувати моєму менеджерському досвіду, таким я відмовляла.

Мені довелося поспілкуватися з 11-ма підрядниками в декілька етапів. Шість із них одразу сказали «ні», як тільки почули про Поділ. Тут дуже складно та дуже дивно. Троє здивувалися: «Що? 1000 доларів, ви серйозно?» Сказала, що серйозно й що обов’язково знайду тих, хто погодяться це зробити.

У результаті я знайшла підрядника, якого не злякали всі складнощі та обмеження. Він погодився зробити це безкоштовно, бо сам кейс для нього був цікавим. Сказав, що в нього є студенти, яких він навчає, а також він цікавиться екологією. Я була такою щасливою... Ми разом порахували бюджет і я запитала: «Коли?» Він каже: «Сходи в КП, підпиши документи та почнемо.»

Отримання дозволів

С.Д. Важливо розуміти, що перш ніж починати таку роботу, треба виконати одну, але дуже важливу річ, правову річ. Потрібно дістати дозвіл балансоутримувача. Ви не можете прийти на чиюсь територію, так само як ви не можете зайти в чужу квартиру, і почати там хазяйнувати. Ви маєте зрозуміти, хто балансоутримувач ділянки, клумби, скверу, парку, й дістати від нього письмову згоду. Це може бути приватне кафе, чи ОСББ, чи комунальне підприємство.

Н.І. Ми пішли в КП («Керуюча компанія Подільського району») і дізналися, що нам потрібно зробити, щоб дістати дозвіл на реалізацію проєкту. По-перше, потрібно було написати заяву й пояснити, хто ми такі та що збираємося робити. По-друге, ми мали надати письмову згоду від одного з мешканців будинку. Проєкт постійно змінювався і я надавала їм ці документи тричі — кожен раз у нас були нові схеми рішень. І кожного разу в нас приймали ці документи й казали, що все ок.

Візуалізація для КП «Керуюча компанія Подільського району»

Н.І. Якось ми з Настею приїхали на локацію зробити додаткові заміри для підрядника. Бачимо працівників «Керуючої компанії» та УЗН. Підходимо до них із розумним виглядом і питаємо: «Чи не знаєте, яка тут товщина шару асфальту?» Вони запитали, навіщо це нам. Ми відповіли, що для влаштування дренажки. Вони: «А хто вам дозволить це зробити?!» Ми сказали, що є дозвіл від КП, показали листа. І чуємо: «Ось тут, де дерева, ви можете прокласти, а тротуаром — ні, це на балансі в ШЕУ. Це КП так на карантині працює — дівчата, напевно, забули вас повідомити.»

Щоб дістати дозвіл від ШЕУ, потрібно віддати їм повноцінний архітектурний проєкт, а не просто схеми, також дістати контрольну карту від Благоустрою. Я чую це словосполучення, а воно для мене як страшилка звучить. Кажу Насті: «Ми не будемо цього робити, потрібно шукати альтернативу.» Домовляємося з КП, що прокладемо один жолоб, несу їм документи й чую, що все ж таки потрібно домовлятися із ШЕУ та Благоустроєм.

Я згадала про класний кейс — дощовий садок, який влаштували у Львові. Порадилися з командою і вирішили — робимо або дощовий садок, або нічого. Дістати необхідні дозволи для дренажки — це ще два-три місяці.

Дощовий садок у Львові

Зміна рішення

А.С. Ми придумали цю дренажку, аби зрозуміти, чи дощова вода допомагає міським рослинам. І якщо дренажка — це просто одне з рішень, то ми перейшли до іншого рішення — дощового садка. Якщо вода й так стікає в лунки, наше завдання зробити так, аби це було ефективно. А далі цим перевіреним рішенням зможуть користуватись інші міські громади.

Ми не ріжемо асфальт, ми нічого капітального не робимо. Тому достатньо було повідомити УЗН і КП, що хочемо посадити там рослини.

С.Д. Влаштувати тут дощовий садок — це не моя ідея. З нею до мене звернулася Настя Іщенко. Дощовий садок — це умовна назва. Ідея полягає в тому, що ми приймаємо зайву воду з асфальту та направляємо на користь рослинам.

Я буду відвертим: проєкт дуже простий. Ми впоралися фактично за годину. З погляду підготовки, хвилин 20. Тому я був здивований, коли дізнався, що команда пів року готувалася. Це хороша, правильна екологічна ініціатива. Усі п’ять проєктів мають бути максимально практичні й наближені до наших реалій, до наших потреб. Я проти проєктів заради проєктів, я проти проєктів, які потім не можна використовувати на практиці.

Н.І. Мене сильно оживила ідея, до якої ми прийшли. Я настільки втомилася від підрядників та інстанцій, що мені потрібен був ковток свіжого повітря. Дуже класно розуміти, що ти залучена в реалізацію — ти робиш це власними руками, ти стаєш дійсно агенткою змін.

С.Д. Розробляючи рішення, ми виходили не з технічних параметрів, а з параметрів здорового глузду й логіки. А також з агрономії: як потрібно вкладати ґрунт, щоби вода швидко проходила крізь нього й було комфортно рослинам. Ми зробили спеціальну дренажну систему, яка може швидко поглинати великі обсяги води та утримувати цю воду всередині, щоби підживлювати потім рослини.

Ми висадили великий 4-метровий гостролистий клен. Відповідно, для нього потрібно було створити сприятливе середовище. Для цього поклали річковий пісок, потім природний матеріал цеоліт, потім шар керамзиту, потім найбільший шар — 500 л якісної торфосуміші, аби клену було зручно рости й коріння могло далі розвиватися. Верхній шар — мульчування сосновою корою. Через мульчу волога не випаровується швидко, а утримується в ґрунтосуміші. Це не є якесь ноу-хау, ми так само робимо в посадці інших зелених насаджень. Єдине — можливо, тут ми робили більший запас такої суміші, аби більший обсяг води стікав. Коли ми висаджуємо дерева чи інші рослини, як правило, ми такі глибокі ями не робимо.

Реалізація

С.Д. Ми залучили Київзеленбуд, який допоміг нам прибрати старе засохле дерево, навіть не дерево, а один пеньок. Вони за допомогою якихось технічних засобів його демонтували, вирили яму мінімальної необхідності.

Н.І. Ми домовляємося з УЗН про день, коли потрібно прибрати пеньок. Але за декілька днів мені подзвонили і сказали, що в Зеленбуду зламався трактор. Питаю: «Чи можемо ми його руками прибрати?», відповідають: «Ні, тільки трактором. Трактор у нас один.»

У день монтажу, 16 серпня мені дзвонить директор УЗН Подільського району: «Ало, Насте, ми приїхали прибрати пеньок, але не можемо — тут припаркована автівка. Ви як розберетеся, наберіть нас, ми швидко приберемо пеньок.» 11 ранку, я швидко викликаю таксі і їду на місце. «Агенти змін» порадили мені сильно стукнути по колесу, щоби спрацювала сигналізація і знайшовся хазяїн. На мене накричала з балкона жителька будинку, обіцяла поламати ноги. Але коли вона спустилася, ми з нею поспілкувалися і все вирішили.

Н.І. Сам дощовий садок ми влаштовували ввечері, о сьомій годині, було багато перехожих. Не можу описати емоцій, наскільки мені було приємно. Я жила в парадигмі, що всім байдуже, що відбувається на вулицях міста, навіть якщо це щось корисне. До нас підходило багато людей, які цікавилися, що ми тут робимо. Місцева жителька Наталія їм відповідала: «Так, а чого ви питаєте? Нумо нам допомагати!», вони: «Ми й не проти.» Під’їхав якийсь дідусь на велосипеді з колонкою, з якої лунало техно. Це був якийсь сюр — він просто мовчки зупиняється, долучається до нашої тусовки й починає допомагати саджати цей клен.

Н.З. Було дуже весело. Повз нас проходили чоловіки, ми їх зупиняли. Нам потрібна була сила для посадки дерева — дістати його з тимчасового вазону й посадити в яму: воно ж важке. Деякі перехожі нам трішки допомогли.

Догляд за рослинами

Н.І. Разом із мешканцями ми дали ім’я дереву — цей клен звати Антон. Вони будуть за ним доглядати, стежити за поливом, дивитись, як поглинається вода.

Н.З. Звичайно, будемо стежити. Поки дивлюся я за ним. Гадаю, чи зірвуть цю кришку з труби. Побачимо, поки не зірвали. Сподіваюся, все буде добре.

Настя Іщенко робить перший полив

Масштабування рішення

Поблизу будинку

Н.І. Мешканці будинку вдячні, що для них тут хтось щось зробив. Кажуть, що тепер їм буде легше впроваджувати інші ініціативи: «Що робити з іншими лунками — ми будемо розбиратися самі. Цей приклад нас надихнув.»

У межах міста

Н.І. За цим рішенням потрібно спостерігати. Але в цьому експерименті ми заручилися підтримкою Зеленбуду. Їм дуже цікава ця технологія дощового садка. Я особисто їм відправляла фотографії, як поетапно це втілювати. Вони хочуть найближчим часом спробувати зробити так і на інших локаціях.

У день реалізації багато перехожих брали в мене номер телефона — будуть дзвонити й питати, як це зробити в себе на локації. Ми зі Станіславом взагалі не очікували такої зацікавленості. Це було дуже класно.

Рекомендації

Актуалізувати глобальну проблему

С.Д. Люди ставили багато питань: навіщо така велика яма, так багато керамзиту, бо не до кінця розуміли, що ми робимо. Вони не розуміли головної мети — утилізації дощової води. Про проблему потрібно ширше комунікувати. А найкращим варіантом було б врахувати це в містобудуванні. Зробити так, щоби стічні води з даху завжди відразу йшли в каналізацію, вони не мають виходити на тротуар, литися ріками, як часто буває в Києві. Це руйнує міську інфраструктуру. Ще краще — використовувати цю воду з користю, для поливу рослин.

Розв’язувати конкретні завдання

С.Д. Головну мету, утилізацію води, варто ставити на перше місце. Іноді люди плутаються й кажуть, що їм потрібен дренаж заради самого дренажу, або потрібно викопати яму — хай вона буде. Але проблема не в ямі й не в дренажу, а в тому, куди нам подіти зайву воду.

Робити, що можете

А.С. Пройшовши цей шлях, ми знаємо, що дренажну систему краще робити підземною. Така система зі зняттям асфальту, прокладанням каналів і відновлення поверхні — це декілька тисяч доларів. Якщо будинок збере таку суму, то звичайно, робіть. А якщо ні — можна робити щось власними руками. Але робити щось із підтопленням будинків потрібно — ви позбудетесь цвітіння стін, багнюки. Якщо прибрати зайву воду — проблему буде вирішено.

Надіслати
+1
Запінити
  • Команда експерименту
  • Анастасія Скок
  • Едуард Хабло
  • Віталій Ничипоренко
  • Валентина Поправка
  • Лілія Дідик
  • Оксана Ковальчук
  • Наталія Ушкевич
  • Марина Лисецька
  • Фасилітаторка
  • Настя Іщенко
  • Експерти
  • Станіслав Донцов, Асоціація «Українська рослинна індустрія»
  • Семен Поломаний, Студія Zemlia
  • Фото
  • Марія Підвисоцька, ПРООН Україна
  • Настя Іщенко
  • Ініціатор «Міського сафарі»
  • Лабораторія інноваційного розвитку ПРООН.
    Ініціатива «Сафарі для громад»
  • Текст
  • Юра Грановський